ШКІЛЬНИЙ СВІТ

«Пригоди у Цифровому місті»

Другим містом у Країні Математиці було Цифрове містечко. А мешканців у ньому було всього лише десять. Найстаршим був круглий Нуль. Але він був таким старим, що оселився в найдальшому будинку міста і нікуди звідти не виходив. Інші цифри жили по периметру великої квадратної площі. Парні цифри жили з одного боку, а непарні - з другого. І всі вони поважали Одиницю. Бо, хоч вона і була самою худою й маленькою, та з нею можна було проводити всі прості математичні операції - додавати, віднімати, множити і ділити.

Пройшло кілька років і Одиниця так запишалась своїм становищем, що ходила по місту з задертою головою і всі повинні були з нею вітатися. Дев'ять інших цифр не знали, як це змінити. Адже вони все це затіяли давним - давно.

Вони пішли до Нуля питатися поради. Спочатку бігла Двійка. А чого бігла? Бо схожа була на коня. От тільки з коротесенькими ніжками, тому біг дуже нагадував стрибки. Далі поважно перевалювалась трійка. Вона була подібна на іграшку - неваляшку, але трохи поламаною. Більше схожою на іграшку була Вісьмірка. Четвірка, наче перевернутий стілець. Але її довгі ноги несли свою господиню дуже швидко. Сімірка була схожа на великого птаха. Мабуть, журавля. Наче близнюки, ззаду прямували Шістірка і Дев'ятка. От тільки одна була віддзеркаленням іншої.

А Пятірка? Вона йшла позаду Двійки. А на що вона була подібна?

Цифри зібрались перед будинком Нуля.

А що він сказав:

- Важливі всі цифри. І хоч Одиниця - сама популярна цифра, але вона ніщо без решти. Сама Одиниця не складе всі числа у світі. Тому хочу запропонувати перестати з нею розмовляти. А для Одиниці це стане уроком.

Кілька днів цифри не звертали увагу на найменшу мешканку міста. А Одиниці через це стало дуже самотньо. Ніхто з нею не вітався, ніхто не розмовляв. Тому наступного ранку ця пихата цифра сама почала зі всіма вітатися. Адже всі цифри потрібні!

«Плутанина у місті знаків»

У третьому місті Математики жили знаки. Ні, не розділові, як у країні Мові, і не дорожні. А математичні. Мешканців тут було небагато. Головними знаками були Додавання, Віднімання, Множення і Ділення. Інші математичні знаки, якщо і були такі, жили не тут. Та річ не про це. Одного разу знаки збунтувались. - Мені набридло робити лише одну дію, - кричало Додавання. - Через мені число тільки збільшується, - говорило Множення. - А я лише всіх ділю, - тихо сказало Ділення. - Це нічого, ні у кого з вас вкінці не буває нулів, - зітхнуло Віднімання. І тут невідомо у кого зі знаків виникла думка про плутанину. Та не звичайну, а таку, що невідомо коли і який знак де опиниться. З цього все і почалось. Коли хтось з дітей чи дорослих хотів додати числа, іноді вони віднімалися, а іноді навіть ділилися. Спочатку це викликало лише сміх. Але згодом люди почали нарікати на цифри і числа. А ті ж не винні ні в чому. Та ще й самі завдяки плутанині зі знаками заплутались, що їм робити: чи множитися, чи відніматись. І так би, може, тривало ще дуже довго, якби ця плутанина не набридла самим знакам. Вони знову зібралися на головній площі міста. - Все, я більше так не можу. У мене в голові все заплуталось. Я знову хочу лише ділити, - сказало Ділення. - Повністю вас підтримую, - додало Додавання. - І я, і я! - закричали хором Множення і Віднімання.. Відтоді все стало на свої місця. Люди знову полюбили математику, бо числа і знаки завжди стояли на своїх місцях і робили все правильно. Цифри перестали сердитися на знаки. Ті ж так слізно просили вибачення. А самі знаки... Їм самим подобався порядок.

«Плутанина у місті знаків»

«Як Циркуль захищався від ворогів»

Жив – був Циркуль. На нього весь час нападали різні розбійники. Циркуль героїчно захищався, але в нього залишалося мало сил. Він задумався, як же йому захиститися від ворогів. Піднявшись, він став на одну ногу і, відвівши другу в сторону, почав навколо неї крутитися. Коли він зупинився, то побачив, що навколо нього виникла неприступна фортеця. Які б вороги на нього на нападали, вони не могли її здолати. У фортеці з`явилися багато численні сім`ї: сім`я поважного Радіуса, шановного Діаметра, красуні Хорди, мудрого Сектора, веселого Сегмента. Але був у фортеці житель, який не мав ні братів, ні сестер – Центр кола. Однак він був життєрадісним, мав багато друзів і жодна подія у Циркулевій фортеці не проходила без його участі.

«Казка про Маленьке Рівняння»

У дрімучому лісі жило собі Маленьке Рівняння, Яке завжди носило табличку, на якій було написано: «Розв`яжи!». Хоч рівняння було і невелике, але його ніхто не міг розв’язати. Воно пишалося своєю чарівною силою: той, хто його зможе розв’язати, буде вміти розв’язувати усі рівняння.

Одного сонячного дня, блукаючи лісом, Маленьке Рівняння вийшло на дорогу, що вела в село. Воно дуже зраділо і побігло по ній. В селі була школа, куди і потрапило Маленьке Рівняння. Дочекавшись кінця уроку, воно заховалося у підручник з математики і чекало своєї черги. Коли учні дійшли до нього, то довго на могли розв’язати. Маленькому Рівнянню дуже хотілося застосувати свою чарівну силу. І ось нарешті школярі здогадалися, знайти його розв`язок. Не підорюючи ні про що, вони розв’язували одне рівняння за іншим, відчуваючи від цього задоволення і впевненість. Усі рівняння для них були простими і зрозумілими.

«Про Точку і Пряму»
Жила колись на світі лінія, що не мала ні початку ні кінця. Звали її Пряма. Прийшли до неї якось точки А, В і С, які не мали де жити. Пряма була дуже доброю і запропонувала їм оселитися на ній. «Як же ми тут помістимося?» - занепокоїлися точки і схвильовано забігали по Прямій, шукаючи собі місці. Нарешті вони заспокоїлися і розмістилися: Точки А і В – по різні боки від точки С, точка С – між точками А і В. Засумували точки А і В, адже вони були великими подругами, і поселившись по різні боки точки С, не могли бачити одна одну. «І чому ми не поселилися по один бік від точки С?» - з сумом думали вони. Але згодом, потоваришували з точкою С, стали дружно жити на прямій, яка була дуже задоволена, адже дуже сумувала одна.

«Як посперечалися король Плюс і король Мінус»

Посперечалися якось король Плюс і король Мінус, чиє військо сильніше. У короля Плюса, звичайно, підтримка була більшою, тому його всі знали: як тільки король Плюс поставить свій знак, то кількість воїнів буде збільшуватися, збільшується його сила.

Але король Мінус не розгубився, він попередив короля Плюса, що воювати їм між собою не можна, бо не можна допустити ніяких неточностей у їхній країні. Та король Плюс хотів бути найсильнішим королем. І король Мінус сказав: «Я ставлю свій знак перед твоїми воротами! Усі твої воїни стануть моїми». Тільки тоді король Плюс зрозумів, яка небезпека йому загрожує. Він попросив пробачення в короля Мінуса, бо зрозумів, що всі знаки однакові в країні Математика, де і зараз панує мир.

«Казка про геометричні фігури».
На краю світу дуже давно була країна Математика. А була вона зовсім маленькою. Всього кілька міст. І міста в цій країні були особливими. В одному жили цифри, в іншому знаки, у третьому геометричні фігури. От ця історія відбувалась саме в третьому місті.
Кожна фігура, яка тут жила, була унікальною. І ніхто з мешканців цього міста ніколи не хотів зайняти місце іншої. У Трикутника було найбільше прихильників, адже саме з трикутників можна зробити квадрат, прямокутник чи ромб. Навіть пихата Трапеція з повагою ставилась до старого і мудрого Трикутника. А його молодші шанувальники Квадрат, Ромб і Прямокутник завжди питалися в старого вчителя поради.
З іншого боку вулиці жили Коло, Овал і Еліпс. Та найцікавішими фігурами міста, яких всі дуже любили за веселу вдачу, були Серце і Зіронька. Ці подружки не давати сумувати нікому в місті. Були вони нерозлучними і всі дні та вечори проводили на вулиці. Вдень порівнювали хмарини з фігурами, а ввечері спостерігали за небесними зірками і сперечались, яка з них сяє яскравіше.
Ось так і проходило життя у цьому містечку, поки одного ранку не сталося біди. Коло вирішило зайти до свого сусіда Еліпса, а того не виявилось вдома.
- Де ж він може бути? - питали один одного фігури на площі міста.
- Куди він подівся?
- Його й замінити не можна. З двох кіл ніколи не вийде еліпса. Та й з Овала теж. Хіба що він поправиться, - сказало Коло.
- Висновок один. Треба йти й шукати нашого товариша, - сказав Трикутник.
- Але де? Але як? - заклопотались Серце і Зіронька.
- За містом, - відповів трикутник.
Всі зібрались біля місцевих воріт. Ніхто з фігур вже й не пригадував, що твориться за межами їхнього міста. Вони ж так давно тут оселилися. Але йти довго не довелось. За кілька кроків від воріт фігури побачили Еліпса. Всі так зраділи, що кинулись йому назустріч.
- Де ж ти був? - питалися друзі. - Як же ми без тебе?
І ось що розповів їм Еліпс. Він був місцевим вченим і дуже любив читати. От в Історії Математики кілька днів назад він знайшов повідомлення про старого Кута, який приймав участь у створенні їхнього міста, а потім переселився до лісу, де мав змогу бачити різних тварин. От Еліпс і вирішив перевірити, чи правда все це.
- І як, знайшов? - поцікавились Зіронька з подругою. Навіть Трапеція зацікавлено нагнулась у бік Еліпса.
- Так. Але дорога до того лісу така довга і важка, що Кут запропонував мені заночувати у нього. І я погодився, - відповів той. - Дідусь Кут багато чого цікавого мені розповів, тому я й затримався. Тепер я частіше його провідуватиму.
- Добре, що ти повернувся, - сказали фігури і пішли на площу міста.
Їм ще треба дослухати розповідь Еліпса до кінця. Але це можна зробити й поблизу рідного дому.

«Казка про життя Олівця, Точки і Прямої»
Чи правда це, чи ні, а люди кажуть так: жили колись у Петрика Олівець, Пряма і Точка. Дуже погано ставився до них Петрик. Ідучи до школи, забував Олівця вдома, не знав, що Точка позначається великою буквою, а Пряма маленькою, часто плутав їхні позначення. Одного разу, коли всі спали, Олівець сказав: «Тікаймо, бо буде нам потім ще гірше!»
Зібралися вони і пішли світ за очі. Йшли вони, йшли, доки не дійшли до хатинки, де жив добрий чарівник, який відразу прийняв подорожніх. Напоїв їх, нагодував і поклав спати.
Проснувшись вранці, Олівець, Пряма і Точка зібрались йти далі, але Чарівник сказав: «Залишайтеся у мене. Ви мені будете допомагати, а я вам.» Стали Олівець, Пряма і Точка жити у Чарівника. Олівець допомагав йому малювати Пряму, а Точка ставала на ній, утворюючи півпрямі та відрізки. Довго жили Олівець, Пряма і Точка в Чарівника, але дуже сумували за Петриком. За те, що друзі вірно служили своєму господареві, він вирішив їм віддачити – допоміг Петрику полюбити математику.
Олівець, Пряма і Точка із задоволенням повернулися додому і зажили в мирі та злагоді.

«Казка про Дугу»

На одному Колі жила собі Дуга. Їй дуже подобалося, коли нею всі милувалися та захоплювалися. Кут, вершина якого знаходиться в центрі кола, вже давно був закоханий в Дугу й дивився на кохану з еаприхованою ніжністю. Та Дуга майже не звертала аги на його кут зору. Їй набридла одноманітність його погляду.Дуга бажала чогось незвичайного, нового.

- Ой, як мені набрид цей погляд. Він завжди однаковий, ну то й що , що закоханий, - нудьгуючи, ділилася вона своїми думками з подругами Точками.

- Як я мрію про агу тих незнайомих Кутів, які далеко від мене. Їхні вершини також на Колі, але ці Кути, мабудь, такі цікаві, такі різні. Їх так багато! Якби вони зацікавилися мною, я б точно обрала серед них найкращого, того, який дивився на мене під більшим кутом.

Точки вирішили зробити подрузі приємне та побігли Колом, запрошуючи всі Вписані Кути звернути увагу на красуню Дугу. Вони всі направили свій погля на нашу Дугу. Дуга аж зашарілася і розгубилася – який же з цих Кутів найкращий, хто дивиться на неї з більшою любов`ю, під більшим кутом? Вона запросила на допомогу дядечка Транспортира. Дядечко старанно переміряв величини всіх Вписаних Кутів і повідомив Дузі істину, яка вона ніяк не бажала почути: всі вони дивляться на неї під однаковим кутом, їх погляд однаково байдужий і вдвічі менший від того, під яким дивився закоханий Центральний Кут.

Дуга розгнівалася на дядечка й запросила на допомогу дідуся Доведенця. Та Доведення сказав їй те ж саме! Розплакалася тут Дуга та стала думати, як же повернути до себе той знайомий з дитинства ніжний погляд Центрального Кута. На думку не йшло нічого, крім відомої російської приказки: «Що маємо – не бережемо, загубивши – плачемо».

«Казка – підказка» ( головними героями можуть бути: ромб і квадрат, квадрат і прямокутник, гострий і прямий кут).
У математичній країні жили – були ….Вони чомусь не мирилися. Одному з них все здавалося, іншого люблять більше. Що тільки не перепробував…, щоб стати схожим на… Нічого не допомагало. А якось почув…, що в тридесятому царстві живе чарівник…, який може зарадити його горю.
Довго йшов…,багато перешкод подолав, та знайшов – таки…Чарівник запитав у …, чи добре він подумав перш ніж стати таким, як …
- Добре, добре, перетворюйте мене швидше. Я не буду жалкувати!
- Що ж, воля твоя, погодився…, і застосував до ього свої чари…
Глянув на себе у дзеркало …і дуже зрадів: ну точний…Нарешті! Тепер і його всі поважатимуть, як і …
Вирушив він додому. Спочатку він зустрів…,який радо привітав…,але стурбовано запитав, чи не бачив він …, бо без нього ніяк не … Потім йому зустрічалися й інші мешканці математичної країни, івсі чомусь шукали його, старого. Засмутився: «Що ж я наробив! Виявляється, я також потрібен у нашій країні, а я не розумів цього!» Так стало сумно …, та нічого не зробиш. Бути схожим на … - це добре, але чомусь захотілося стати самим собою.
«Казка про числа»
Гуляло Натуральне число площиною та побачило нічийну пряму.
- Хто – хто на прямій живе? – запитало число.
Не почувши відповіді, поселилося число на прямій і стало на ній жити. Пробігало мимо Ціле число. Побачило пряму. Підбігло до неї й запитує:
- Хто – хто на цій прямій живе ?
- Це я, число Натуральне. А ти хто?
- А я Ціле число. Пусти мене до себе.
- Заходь.
Стали вони жити разом. Не просто жили – працювали. Натуральне прибутки рахує, Ціле – борги.
Пробігало поряд Дробове число. Побачило пряму й запитує:
- Хто – хто на цій прямій живе ?
- Це я, число Натуральне.
- Це я, число Ціле. А ти хто?
- Я число Дробове, пустіть до себе.
- Заходь.
Стали жити разом. Кожне своєю справою займається. Дробовому, наприклад, дуже були раді, коли потрібно було щось поділити на частини або виміряти. Місця всім вистачало.Були навіть і такі кімнати, у яких ще й ніхто не мешкав. ( Казку можна продовжувати, якщо діти вивчають ірраціональне число, комплексне. Кінцівка за казкою «Рукавичка».)
Полізло ….на пряму. Лізло – лізло, аж поки пряма не витримала, розвалилася – і викотилися всі числа на площину.
«Казка про Трикутник та Трапецію»
Були собі Трикутник та Трапеція. Зустрілися якось на площині й стали приятелями. Запросила Трапеція Трикутника до себе в гості. Приходить, Трикутник, Трапеція запросила Діагональ, щоб та їх розважала. Багато чого цікавого розповіла Діагональ, та Трикутник не зрозумів ні слова.
- Вибач, Трикутнику, кого мала, з тими тебе й приймала.
- Та спасибі ж, - мовить Трикутник, - приходь же й ти, Трапеція, до мене в гості.
От уже прийшла Трапеція до Трикутника. А він запросив Медіану. Багато цікавих властивосте повідала Мадіана. Та Трапеція не зрозуміла ані словечка.
Розгнівалась Трапеція. Так розгнівалая, що й подякувати забула.
Від того чау не приятелюють трикутники з чотирикутниками.